6 січня 2025 року Національний центр Олександра Довженка запустив у тестовому режимі власний онлайн-кінотеатр. Як поціновувач українського кіно я можу одразу охарактеризувати цю подію як неймовірну, бо навіть у тестовому режимі в каталозі нового сервісу я побачив справжні скарби, які дуже довго подивитись адекватно можна було раз на кілька років у ретроспективах.

У цій статті я постараюсь не пропустивши нічого (станом на 9 січня 2025 року) розказати, що вже доступне на Довженко-Центр. Онлайн і скільки це коштує, а також загострити Вашу увагу на окремих фільмах, поява можливості перегляду яких є для мене особисто великою радістю.

30 років зберігання української кінокласики

Минулоріч Довженко-Центр відмітив ювілей з дати заснування. Ця унікальна інституція є найбільшим кіноархів України, в якому зберігається більше 7 000 найменувань фільмів: ігрових, документальних, анімаційних. Однак це давно не тільки архів, а ще й натхненна інституція, яка поєднує у собі музей, архів документів, єдину в Україні кінокопіювальну лабораторію та власне видавництво.

Справжнім подарунком до цієї пам’ятної дати стала успішна міжнародна краудфандингова кампанія, результатом якої і є нова платформа Довженко-Центр. Онлайн.  Відтепер, з будь-якого куточку України і світу (англійськи субтитри наявні у більшості випадків) доступні  програмна класика та маловідомі (але чудові) українські фільми які довго не діставались глядача.

Ажіотаж наразі вже такий, що періодично не витримує сервер. Офіційний сайт обіцяє постійні оновлення, однак тут і зараз вже є, що подивитись. Ціна перегляду більшої частини фільмів досить демократична і складає 85 грн. Виключення з іншою ціною я зазначу окремо. Очікується також поява безкоштовних показів, про які мова піде наприкінці статті і про які ми будемо своєчасно повідомляти. Про підписки наразі вже відомо, однак вони ще не запущені.

Для зручності я вирішив рухатись каталогом в хронологічному порядку, однак варто відмітити, що загалом у сайту напрочуд гарно зроблений пошуковий механізм.

1920-ті: Вертов, Кауфман, Довженко і забуті цікавинки

Левову частку каталогу сервісу наразі являє радянське українське кіно. Цілком можна очікувати на появу якихось фільмів до СРСР, а також і більш сучасних (хоча це більше парафія Takflix). Перше десятиліття, яке представлене на сайті — революційні в багатьох сенсах 1920-ті рр. Українські радянські фільми того часу вплинули на сучасне кіно так само впевнено як, наприклад, німецький експресіонізм, моду на який зараз повертає Роберт Еґґерс своїм ремейком “Носферату”.

Є два головних імені без яких уявити собі це десятиліття (як, і забігаючи вперед, наступне) неможливо. Олександр Довженко представлений тут “Звенигорою“ (1928) та “Арсеналом“ (1929). Експериментатор та документаліст Дзиґа Вертов (справжнє ім’я — Давид Кауфман) — ранньою роботою “Одинадцятий“ (1928) і легендарним і досі вражаючим фільмом “Людина з кіноапаратом“ (1929). Оператором-постановником обох стрічок виступив Михаїл (Михайло) Кауфман, який також є відомим режисером. Його найбільш відома стрічка 1929 року “Навесні“ також представлена на сайті.

Треба відмітити, що період до 1920-х рр. представлений на сайті монтажним фільмом Леоніда Могилевського “Документи епохи“ (1928), де можна побачити багатьох діячів УНР та української нацоінально-визвольної боротьби, зокрема гетьмана Павла Скоропадського та Симона Петлюру. На сайті чесно попереджають, що поступовий наступ радянщини спотворює сенс багатьох подій, однак зарадити цьому і створити інший настрій покликане нове музичне супроводження, яке спеціально для фільму написав український гурт Сон Сови.

Крім того на сайті є такі фільми 1920-х рр.:

• Кримськотатарська драма “Алім“ (1926), реж. Георгій Тасін;
• Дитячий фільм “Пригоди полтинника“ (1929), реж. Аксель Лундін (музичне супроводження — Five-Storey Ensemble);
• Драма про будівництво Дніпрогесу “Вітер з порогів“ (1929), реж. Арнольд Кордюм;
• Контроверсійна комедія “Шкурник“ (1929), реж. Микола Шпиковський, 31 місце у рейтингу найкращих фільмів в історії українського кіно (музичне супроводження — Марчин Пукалюк).

1930-ті: “Земля”, “Симфонія Донбасу” і не тільки

Нещодавно ми писали про показ легендарної “Землі” (1930) Олександра Довженка у Данії з новим музичним супроводом від гурту Пиріг і Батіг. На Довженко-Центр. Онлайн цей фільм я очікував побачити саме з цим музичним супроводом, однак на подив він представлений тут з оригінальною музикою іншого відомого гурту — ДахаБраха. Цікаве питання, чи буде зрештою на сервісі можливість обирати з кількох варіантів музичного супроводу (для німих фільмів) чи звукових доріжок.

Перший звуковий фільм українського кіно, “Ентузіязм” (відомий також як “Симфонія Донбасу“) — програмний фільм для розуміння Східної України загалом і Донецької області зокрема. Одна з найбільш відомих робіт тандему Дзиґи Вертова та Михаїла Кауфмана (який також представлений в цьому десятилітті режисерською роботою 1931 року “Небувалий похід“ з сучасним музичним оформленням Антона Байбакова) свого часу вразила весь світ і є критичною для розуміння міфологеми Донбасу: далеко не в усьому правдивої, але досі живої і використовуваної вже у російсько-українській війні. Ризикну порекомендувати дивитись її разом з сучасним фільмом Корнія Грицюка “Євродонбас” (є на Takflix), який розкриває регіон з зовсім іншої точки зору, як багатий на європейську історію та ідентичність.

Ім’я яке 1930-ті впевнено додають до неймовірних класиків українського кіно як в цьому конкретному онлайн-кінотеатрі, так і загалом — Іван Кавалерідзе. Однаково відомий як геніальний скульптор, художник та кінорежисер представлений на сайті практично всіма своїми основними режисерськими роботами періоду: “Перекоп“ (1930) (сучасне музичне оформлення — 2sleepy), “Штурмові ночі“ (1931), “Коліївщина“ (1933) та “Прометей“ (1936).

Крім чотирьох класиків десятиліття радянських терору та репресій представлене двома стрічками — німою комедією Ханана Шмаїна “Свині завжди свині“ (1931) з сучасним музичним оформленням Альбрета Цукренка (з культового гурту Хамерман знищує віруси)  та передостанньою режисерською роботою Миколи Шпиковського “Хліб“ (1930).

1950-ті: Штепсель і Тарапунька, Коцюбинський та ранній Параджанов.

З 1940-х рр. на сайті поки що немає нічого, а от повоєнні роки представлені максимально цікавою, хоч поки що і невеликою добіркою фільмів. Основне ім’я яке буквально кидається в очі — сьогоднішній юбіляр (101 рік з дня народження) Сергій Параджанов. Короткометражні роботи “Наталія Ужвій“ (1959) і “Капела “Думка“ (1960) — це менш відомий сучасному глядачеві, але ніяк не менш поетичний Параджанов-документаліст. До речі, перегляд цих короткометрівок коштує 45 грн. (з кожну).  Звісно, враховуючи щойно відсвятковане століття з дня народження метра, цим його присутність на сайті не закінчується, але про це трохи згодом.

Цікаву протилежність являють собою два повнометражні фільм одного 1957 року. Екранізація однойменної повісті Михайла Коцюбинського “Дорогою ціною“ режисера Марка Донського — класична (втім, більше на заході ніж у нас) історична драма, у той час як “Штепсель одружує Тарапуньку” — комедія яка розкриває сучасний на той момент Київ очима найбільш відомих українських коміків того часу.

1960-ті: Неймовірна класика

Як я і обіцяв, ще більше Параджанова в онлайн-кінотеатрі є за більш пізні роки: короткометрівка (45 грн.) “Золоті руки“ (1960), донецька шахтарська драма “Квітка на камені” (1962; нажаль зберігся лише російськовомним, однак повністю субтитрований українською) та легендарні, врятовані дивом проби до незакінченого фільму (45 грн.) “Київські фрески“ (1966, також доступні на Takflix).

Леонід Осика — ще один легендарний “шестидесятник” українського кіно представлений тут дипломною роботою (45 грн.) “Та, що виходить в море“ (1965) та другим повним метром “Камінний хрест“ (1968) за сценарієм Івана Драча на основі новел Василя Стефаника. Краще за мене про актуальність цього фільму розкажуть легендарний український кінокритик Володимир Войтенко та продюсер Пилип Іллєнко:

Батько Пилипа Іллєнка, легендарний український режисер Юрій Іллєнко, також представлений тут другою повнометражною роботою. “Вечір на Івана Купала” (1968) за Миколою Гоголем в якійсь мірі став і дебютом, теж оскільки перший фільм, “Криниця для спраглих” (1965) опинився на полиці і вперше показали його лише у 1987 році.

Нарешті, мене особисто шалено тішить наявність на Довженко-Центр. Онлайн стрічки Віктора Іванова за п’єсою Михайла Старицького “За двома зайцями“ (1961). Як мінімум, тому що це один з моїх найулюбленіших фільмів, але також тому що досі не всі бачили оригінальний, україномовний варіант стрічки, який було знайдено у Маріуполі у 2013 році. До того ж, стрічку можна рекомендувати подивитись в ідеальній якості і з англійськими субтитрами також і іноземцям.

1970-ті: Легенди поетичного кіно

“Захар Беркут“ (1971) Леонід Осики — масштабне полотно за твором Івана Франка, яке досі вражає чи не більше, ніж значно більш сучасна екранізація (подивитись яку можна на Київстар ТБ). Інші три стрічки 1970-х — також скарби поетичного кіно України, зокрема легендарні “Пропала грамота“ (1972; більше на нашому сайті) Бориса Івченка і “Вавілон ХХ“ (1979) Івана Миколайчука.

Цікавим контрастом серед цих кольорових історичних стрічок виступає один з найбільш харківських фільмів в історії українського кіно — “Чи вмієте ви жити?“ (1970) Олександра Муратова. Чорно-білий вінтажний Харків стає тлом екзистенційної мелодрами, яка значно більш схожа на західноєвропейське ніж радянське кіно.

1980-ті: забуті дебюти

1980-ті рр. позначились в українському радянському кіно переважно “дебютом” численних “поличних” фільмів у прокаті. Це було важливо і питомо для українського поглядацтва, однак сховало від тодішнього глядача дебюти сучасників, які були не менш цікавими. Наприклад, Володимир Коваленко зафільмував дитячий фільм “Руда Фея“ (1987) у немислимому для першого фільму віці — 24 роки (серед режисерів “вундеркіндами” вважаються ті, хто встиг зробити перший повний метр до 30 років).

Перший і останній повнометражний фільм журналіста, перекладача та режисера Петра Марусика “Сіроманець“ (1989) показує наслідки техногенних катастроф, зокрема Чорнобилю (який так в кадрі не називають, однак це однозначно він). Моторошна історія про те, як людина нівечить навколишнє середовище є вільною екранізацією твору Миколи Вінграновського 1977 року.

Фільм-лавреат Шевченківської премії “Як іж ми були молоді” (1985) — стрічка Михайла Бєлікова, оператора перших робіт Леоніда Осики, який виріс у самобутнього режисера. Свою першу головну роль тут зіграв легендарний український актор часів початку незалежності Тарас Денисенко. Це ще один досить харківський фільм, однак він також знятий у Києві та Криму.

1990-ті

Для перших кроків кіноіндустрії України у 1990-ті не хочеться навіть придумувати якийсь підзаголовок. Ім’я, яке однозначно одразу ж слід згадати — Михайло Іллєнко. Молодший брат Юрія Іллєнка оформився як самобутній режисер ще в радянські часи, однак 1990-ті подарували йому неймовірну свободу самовираження, яке відчувається другим диханням. Обидва його фільми, що їх вже представлено в онлайн-кінотеатрі — дійсно культові. “Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди” (1993), більше відомий як просто “Фучжоу“ є фільмом складним для опису, адже дія відбувається на придніпро’ї України, узбережжі американського штату Флорида і… в Бермудському трикутнику. Все це з неймовірним ансамблем легендарних українських акторів: Тарас Денисенко, Богдан Ступка, Богдан Бенюк, Юрій Рудченко, Олексій Горбунов, Лев Перфілов…

Моя особиста і особлива радість в Довженко-Центр. Онлайн — перший адекватний реліз фільму Іллєнка “Сьомий маршрут“ (1997) за весь час його існування. Детально я писав про нього в цій статті (під номером 7), а також у цій новині, в якій мова йшла про відреставровану версію фільму і її прем’єру на КиївКіноФесті 23 травня 2024 року. Особливо рекомендую цей геніальний фільм не лише тому, що він один з моїх найулюбленіших, а ще й тому, що це дійсно оригінальна та оптимістична культова стрічка, після якої хочеться жити і займатись творчістю.

Ще одна гучна ре-прем’єра сталася у 2023 році, на Київському тижні критики, приголомшивши непідготований тоді повний зал. Містичну драму “Голос трави“ (1992) Наталії Мотузко тоді вперше показали у відреставрованому варіанті, за присутності виконавиці однієї з головних ролей, Раїси Недашківської. Іншу головну роль виконала молода Ольга Сумська. Адекватного прокату фільм в Україні фільм не мав, а свою авдиторію знайшов трохи пізніше завдяки європейським кінофестивалям та показам на телебаченні. Останні зробили стрічку культовою в Україні, однак коло її глядачів все одно не було широким. А дарма, бо питомо український фольк на основі творів Валерія Шевчука однозначно вартий вашої уваги.

Також у каталозі сайту є такі фільми 1990-х:

• Горор “Оберіг“ (1991) реж. Микола Рашеєв;
• Богемна драма “Ніагара“ (1991) реж. Олександр Візир;
• Знакова драма про червоний терор “Вінчання зі смертю“ (1992) реж. Микола Мащенко;
• Сюрреалістична комедія “Вперед, за скарбами гетьмана!“ (1993) реж. Вадима Кастеллі (з піснями від легендарного гурту Брати Гадюкіни).

Як перестати хвилюватися і полюбити українське кіно

— саме так називається курс лекцій від провідних кінознавців і кінокритиків України, який також можна подивитись в онлайн-кінотеатрі втім, абсолютно безкоштовно.

Поки що викладено шість неймовірно цікавих, повнометражних лекцій (ймовірно, буде більше):

• “Український кінематограф 1980-х: на перехресті ідентичностей” (лекторка — Людмила Новікова, кандидатка мистецтвознавства, доцентка кафедри кінознавства Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого, членкиня Спілки кінокритиків України, НСКУ і ФІПРЕССІ);
• “Українське поетичне кіно. Ренесанс на виріст” (лектор — Лук’ян Галкін, співзасновник видання Moviegram, виконавчий продюсер телеканалу Суспільне Культура);
• “Анімаційне задзеркалля. Зародження та розвиток української анімації” (лекторка — Альона Пензій, провідна кінознавиця Довженко-Центру);
• “Олександр Довженко. Пророк і дзеркало” (лектор — Сергій Тримбач, кінознавець, кінокритик, кіносценарист, педагог, член-кореспондент Національної академії);
• “Кінематограф і образотворче мистецтво 1920-х років” (лектор — Марина Скирда,  головний мистецтвознавець Музею кіно Національного центру Олександра Довженка, фахівець в галузі теорії мистецтва і психології сприйняття);
• “Між війною та війною. Наративи українського кіно 1930–х” (лектор — Олександр Телюк, кінознавець, режисер, керівник кіноархіву Національного центру Олександра Довженка).